Палаюча рука - П. Несамбут

Надворі світило сонце. Чай вже закінчувався, коли у двері увійшов школяр з ранцем на спині. В нього було кам'яне лице, як і останнім часом, але побачивши гостя він зобразив посмішку.

– Привіт! – вигукну хлопець, майже радісно не відводячи очей від такого цікавого заняття як скидання черевиків.

– Привіт, як справи в школі? – спитав дід.

– Нормально. – бовкнув хлопець і швидко пірнув у свою кімнату.

– Якийсь він дивний останнім часом… – сказав до батьків дід.

Більше хлопець нічого не чув бо вже закрив двері до своєї кімнати. Школа стала байдужа для нього, особливо коли наступив випускний клас. Після дивних літніх подій, щось дуже сильно його пересмикнуло. Гриць вже разів сто, мабуть, не міг переконатися, чи він те все бачив, чи йому й справді напекло? Він дуже багато читав та дивився різні документальні фільми про НЛО та все в такому дусі. Говорити він взагалі вважав за непотреб, і з його уст виходили тільки скупі відповіді у школі.

Сплинув Новий Рік. Після канікул у хлопця знову почали снитися «унікальні» сни, як він їх сам подумки й назвав. В снах був один і той самий моторошний зміст. Гриць вставав зранку вдома, снідав, і виходив до школи, але виходивши з хати його хапав за руку лісник (той, що приходив улітку) і вів за собою. Вони йшли в темноту, чорну, як смола, напруга завжди зростала з кожним кроком, та Гриць не міг вирватись. Через деякий час вони підходили до ще темнішого провалля, якщо таке взагалі можливо. Лісник ступав туди й тягнув у прірву за собою й хлопця. Гриць завжди пручався, та лісник казав (чи передавав йому подумки), що ступати в найтемніше провалля – це перемога. Та падіння в чорну діру не дуже приваблювало хлопця і він завжди тікав звідти скільки духу було. Отак він бігав по тій темноті вже декілька разів за зимні канікули.

Нічні жахи були періодичні і закінчились після не менш дивної пригоди. В кінці лютого було дуже холодно і зимовий покрив робив Десну не менш привабливою для очей, ніж влітку. Гриць вирішив з'їздити в гості до бабусі: його зараз дуже тягнуло на природу після цих кошмарів. Отож в суботу зранку він вибрався до зупинки автобуса і через двадцять хвилин уже був у селі. Сніжний покрив доволі сильно вабив би кожного у цю пору, тому Гриць мало не зойкнув дійшовши до Десни: так було гарно. «Ось чому нам треба навчатись: милуванню цією красою, а не ту муру яку ми вчимо в школі. Ось що треба тримати в голові. Тільки тут я по справжньому вільний, тільки тут я бачу, чому треба цінувати природу, тільки перед такою красою всі люди будуть в рівних». Гриць сидів на дні перевернутого дерев'яного човна, що був міцно примерзлий до землі і прикутий до могутньої верби. В глибокій, для його віку, задумі хлопець оглядав все довкола.

– Як твої пошуки? – розворушив тишу тихий, але чіткий чоловічий голос.

Гриць повернув голову вліво і побачив того самого лісника, він був у тій самій одежині, тільки в утепленій формі. Його очі так само були спокійні і здавалося в них вмістився цілий світ.

– Ви про що? – на-пів стриманим голосом запитав Гриць, здивувавшись що чоловік знає про його таємні пошуки інопланетного.

– Неземне життя, яке ти шукаєш, напевне, існує. Я бачив їх…

– Звідки ви знаєте? Ви за мною стежите?

– Я знаю про тебе все…

– Хто ви у біса такий? – Гриць уже не стримався, лють підхопила його на ноги, і він повернувся до всезнаючого лісника… Але він знову зник, і Гриць мертвим пнем простояв хвилину, дивлячись на місце де повинен був бути дивний чоловік.

«Шукай в житті, а не в інтернеті», – слова пролунали в голові Гриця доволі чітко й струмом просочились по всій задумливій голові.

– Що ви маєте на увазі? – трішки підвищеним голосом запитав Гриць до порожнечі, де мав би стояти лісник. Хлопець був упевнений, що це його дивні слова пробігли по його макітрі.

«Мабуть я зайшов занадто далеко, – думав Гриць, попиваючи чай на кухні у бабусі, – говорити з невидимим лісником, мабуть, скоро сам до себе буду в слух базікати. Шукай в житті? Це де ж можна марсіанинів шукати на землі? Невже це все насправді було?»

Настав початок березня й на вулицях почав танути сніг. Дороги змінились на грязьові ванни, по яких Гриць ходив до школи. Він не надто любив ці заняття, але він дуже прикипів до історії. Надіючись щось таки знайти після тих почутих слів, він невпевнено підняв руку на уроці історії і спитав:

– Чи можливо таке що прибульці вже не одноразово встрявали в справи людей? Ну, наприклад, Друга Світова яку ми вивчаємо, чи вам не здається що фашисти надто вже випередили всіх у розвитку?

В класі почався гул, деякі учні сміялись, деякі пильно дивилися на вчителя, а дехто був схожий на Гриця перед Десною – дивилися наче в нікуди, очевидно також вірячи в це.

– Можливо ти й правий, таких теорій багато, але щоб хоч одна була обґрунтована на сто відсотків я не бачив, тому підстав у це вірити в нікого не має. Це тільки теорії, не більше. – стримано відповів молодий вчитель історії. – Добре. Якщо більше питань немає то додому повторите цей урок. До побачення.

Продзвенів, радісний для дітей, дзвоник. Гриць схопив легкий ранець і вийшов з класу. Далі, без будь-яких зупинок і балачок, побрів до виходу зі школи. Вийшовши на шкільне подвір'я, роззирнувся («шукай в житті»).

– Треба спробувати. – сказав він сам до себе, і голова, наче так і було задумано, повернулася в бік церкви. – Те що треба.

Розім'явши ноги ходою, він крокував до білої зеленоверхої церкви, а в душі було якось не по собі: він перший раз пішов туди з власною волі. Гриць вважав що церква – це якесь обдиралово простих людей які «вірять в бога», а потім по святам напиваються так що ледь додому заповзають. Ось і вся віра і церква.

У церкві біля входу була лавка з релігійною атрибутикою. «А ну звісно, як же іще». Все довкола блищало, багато речей було з позолотою. Після кімнати з лавкою, розташувалась височенна стеля з куполом.

– Добрий день! – привітався з Грицем продавець. Це погана ідея відразу подумав Гриць, коли продавець уже щось белькотав, але Гриць його не слухав. «Золото… всюди… і мене змушували давати йому дари, молитися, вірити що він все сильний, а в нього тут золото… А в газеті оголошення що мала дівчинка помре, якщо негайно не зробити операцію, в батьків, звісно грошей на неї немає, а в нього тут золото… всюди… А дитина помре, зате „всевишній“ буде в золоті.» Щось дуже сильно задряпало Гриця в грудях, наче скажений кіт хотів розірвати його зсередини, розпач і смуток виповзали з далеких кутків душі й читалися мозком на повному оберті. Біль поступово замінювався люттю. Хлопець вибіг з церкви, залишивши продавця невдоволеним та збентеженим. Гриць біг, що є сили до озера за церквою. Біг вгамовував лють. Впавши на мокру траву перед озером він почав гамселити землю що є сили, і трохи розідрав кулаки та добряче вимазався.

«Невже нічого не змінилося? Невже історія нічому не учить людей? Чому все йде по колу? Знову і знову? Війна за війною, міняється тільки зброя якою нас убивають і все. Світ закам'янів, від часу створення християнства, та нас змусили повірити в прогрес, бо в нас з'явилися комп'ютери та все механізувалося. ТА ЩО ЦЕ В БІСА ЗМІНИЛО, ЯКЩО ЛЮДИ Й ДАЛІ ВБИВАЮТЬ ОДИН ОДНОГО?» На цих словах він згадав всі можливі війни й міцно прикрив обпалені очі.

«Забудь це все, ти не повинен про це думати людино»

Холодний голос закипів у голові Гриця, наче вариво не сильному вогні. Неземні полохливі відчуття забили дух в Гриця, і він обережно подумки спитав:

«Чому?»

«Бо світ такий як треба, тебе просто сліпить лють»

«І чому це я повинен вам вірити?»

«Ти занадто далеко зайшов людино. – голос став жорстокий і низький з нотою наказу. – Зупинись! Інакше мені доведеться застосувати силу.»

Гриць закам'янів, та вперто не вірив, що це відбувається з ним насправді, мабуть, не марно таки думав. Та тут в ньому заграла сильної мелодії тітка непокора: «А чому я повинен вас слухати? Якого біса ви робите в мене в голові?»

Гриць звернув увагу на озеро. З нього визирало те загадкове око, яке він бачив улітку. Яскравий спалах світла засліпив хлопця, коли Гриць все ж таки насмілився відкрити очі, то перед ним постала моторошна картина. Перед ним стояла людиноподібна рептилія. Вона була покрита великими лусками темно-зеленого кольору, трохи згорблена і мала сильнюще з вигляду тіло. Вона була одягнена в середньовічні легкі обладунки (тут дались взнаки Грицеві знання з історії). Голова була також в лусках і нагадувала голову ящірки, очі палали жовтим відблиском, в них не було білків. Вона відкрила свою пащеку в тричі більшу, ніж у людини, в роті виднілися гострющі зуби. Схоже вона зараз заговорить:

– Не туди дивишся людино. Дивись краще телевізор, бо забагато ти тут собі навигадував. – чоловічий бридкий голос був точно такий, як перед цим у Гриця в голові.